Олесь Ільченко поєднав вірші та рідкісні фотографії Києва

16 травня, 2008

Про свій Київ, його вічне зникання і появу, його нерухомий рух написав письменник Олесь Ільченко в книзі "Деякі сни або Київ, якого немає", презентація якої відбудеться 21 травня о 17.00 в "Книгарні "Є".

Київ – місто, яке подібно до інших, має свою історію і традиції, свій час падінь і злетів, свої топоніміку, час, мову і дух, свої закони буття, врешті-решт, проте за століття існування остаточного міфу міста не склалося. Осмислити, проаналізувати і створити міф міста спроби робилися постійно і науковцями, і істориками, і письменниками (найбільш вдалі М.Булгакова «Біла гвардія», Наталени Королеви «Київські казки», Марина Гримич «Мак червоний у росі…», твори Євгенії Кононенко).

Відомий літературо- і києвознавець Мирон Петровський, розмірковуючи над початковим і теперішнім ликом міста, висловлює думку, яку можна було б узяти за своєрідне резюме до книги Олеся Ільченка: «Усі наші спроби й намагання так або інакше описати Київ – у кращому разі словесні моделі міста, не більше. З усіх текстів, що описують місто, найзмістовнішим залишається він сам: міський текст Києва, київський текст. Чи ж варто, створюючи тести опису, руйнувати текст, від якого відштовхуємося? Створюючи копію, руйнувати оригінал? Але хіба не цим займається влада, що послідовно, одна за одною, змінюється в місті? У радянські часи було знищено більше міських історичних пам’яток, аніж за тисячу років попередньої історії міста, з монгольським нашестям включно. З живого тіла міста вирвали його найкоштовніші частини, як мародер вириває золоті коронки з рота поранених на полі бою. З часом виявилося, що руйнувати місто можна не тільки шляхом знищення пам’яток, а й допомогою нових забудов».

Втрачаючи свою серцевину – архітектурні пам’ятки й інтелігенцію (письменників, музикантів, вуличних диваків…) — гублячи віковий дух на догоду модним і екзотичним забудовам, Київ щороку більше набуває вигляду монстра. Що красивіший він стає – то огидніший, бо це моторошна краса оболонки, позбавленої автентичного змісту. Вірші поета підкреслюють рідкісні старі чорно-білі світлини Ільченка; жахаючись того, що відбулося і продовжує відбуватися з рідним містом, поет щиро і зворушливо виставляє свої чорно-білі аргументи-фото Києва 1970-х, переконуючи нас у тому, що Київ ніколи не був безликим і бездушним, що це місто старовинне і європейське, місто, у якому сьогодні свідомо й послідовно вбивають Дух. Тому й поезія збірки породжує почуття, спогади, мрії, весь той невичерпний світ емоцій, який є справжньою батьківщиною людської душі. А ще такий синтез старих фото і позачасової поезії створює особливий настрій ностальгії, настрій нічної прохолоди, заповітних старих дворів, непомітних сторонньому оку архітектурних прикрас...  Спогади про втрачений рай доброго старого міста, про його сни, розлиті в синьому вечірньому повітрі над Дніпром. Хто знає, про що мріє старе місто, залишаючись наодинці з собою? 

Олесь Ільченко про книгу «Деякі сни або Київ, якого немає»:

— Це була моя, абсолютно прагматична ідея поєднати вірші і фотографії, бо гола книга віршів у наш час може пройти непоміченою. З іншого боку, якщо видавати просто фотографії Києва, які я робив починаючи з 1979 року, а найактивнішим в цьому плані видався 1982-й, то це теж доволі часто уживаний прийом: ось Київ такий і поруч куточок, яким він зараз не є. А мені хотілося зробити зовсім інше – не архітектурний альбом фотографій, а емоційну подачу цього враження від віртуального вже Києва. З іншого боку, це якась мікроакція у вигляді книжки – Київ, як пісок крізь пальці, йде, і це повна біда. Я народився і виріс у Києві, потім нікуди не виїжджаючи – змінилися люди, будинки, обстановка – відчув, що я біла ворона, емігрант. Такі парадокси існування.