Степовик Дмитро

Дмитро Степовик народився 1938 року поблизу Бердичева Житомирської області. Освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, аспірантурі Національної академії наук України (в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології НАНУ, де й працює вже 36 років), докторантурі Українського Вільного університету в Мюнхені, Баварія.

Має наукові ступені кандидата мистецтвознавства, доктора мистецтвознавства, доктора філософських наук, доктора богословських наук; учені звання доцента, старшого наукового працівника, професора. Паралельно викладає історію християнського мистецтва й візантологію в Київській Духовній Академії Православної Церкви Київського Патріархату та Івано-Франківській Теологічній Академії УГКЦ. Має академічні й церковні нагороди, премії та відзнаки. Іконотворчість мистців української діаспори проф. Степовик вивчав безпосередньо, відвідавши після здобуття Україною незалежності США, Канаду, Італію, Францію, Німеччину, Велику Британію та інші країни, де живуть українські емігранти.

Священне церковне мистецтво Дмитро Степовик вивчає з 60-х років XX ст. В умовах шаленого опору атеїстів усьому, що пов'язане з Церквою, йому пощастило лише 1975 року опублікувати свою монографію про гравера Олександра-Антонія Тарасевича – відомого ілюстратора богословських книг XVII ст. у Литві, Білорусі й Україні

Згодом автор публікує, теж не без труднощів та опору влади, книжки про давніх мистців Леонтія Тарасевича, Івана-Інокентія Щирського та концептуальну працю про ілюстративну й естампну (станкову) графіку доби Гетьманщини «Українська графіка XVI–XVIII століть: Еволюція образної системи». У визволеній, незалежній Україні Дмитро Степовик безпосередньо зайнявся дослідженням ікони. У своїх фундаментальних монографіях «Історія української ікони X—XX століть», «Іконологія та іконографія», «Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна», «Сучасна українська ікона» автор поламав деякі контраверсійні стереотипи іконознавців стосовно домінування у світі лише двох національних осередків іконотворчості – грецького та московитського, а також переглянув у світлі вчення Церкви доцільність застосування в іконі різних деформацій – в іконографії, композиції, колористиці тощо.