Андрусяк Іван
Іван Михайлович Андрусяк народився 28 грудня 1968 року в селі Вербовець на Гуцульщині (Косівський район Івано-Франківської області). Вищу філологічну освіту отримав в Івано-Франківському державному педагогічному інституті
ім. В.С. Стефаника, а управлінську – в Українській академії державного управління при Президентові України та The University of North London. Мешкає в Києві, працює редактором і журналістом. Лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і премії «Благовіст». Учасник численних антологій і поетичних фестивалів. Тексти перекладалися англійською, німецькою, польською та вірменською мовами.
Поетичні збірки
- «Депресивний синдром» (1992)
- «Отруєння голосом» (1996)
- «Шарґа» (1999)
- «Повернення в Ґалапаґос» (2001)
- «Сад перелітний» (2001, серія «Ковчег»)
- «Дерева і води» (серія «Ars poetica»)
- «Часниковий сік» (серія «Зона Овідія»)
- «Храбуст» (2006)
- «Вургун» (2005, до книжки увійшли повість-метафора «Реставрація снігу», новела «Шарґа», роман-новела «Вургун»)
Вибрані переклади - Анжей Бурса. Усмішка горлом: вибрані вірші (1999)
- Едвард Естлін Каммінґс. Тюльпани й димарі (2004)
- Анна Політковська. Друга чеченська (2004)
- Марина і Сергій Дяченки. Дика енергія: роман (2006)
- Марина і Сергій Дяченки. Олена й Аспірин: роман (2006)
- Чарльз Дікенз. Різдвяна пісня в прозі (2006)
Почуто від автора: «Література – це… Відколи себе пам’ятаю, я мріяв стати письменником, бо навіть найперші свої вірші створив тоді, коли ще не вмів їх записати. Тож як би банально це не звучало, а література і є моїм життям. Бодай тому, що через неї (чи то б пак – завдяки їй!) з мене послідовно не вийшло: а) вербовецького ґазди (попри наполегливе бажання батьків); б) шкільного учителя (попри педагогічну першу освіту); в) державного чиновника (попри другу освіту і п’ятирічний стаж держслужбовця); г) «зубра» журналістики (бо для цього треба було писати насамперед про політику, а мені все кортілося про літературу); а також не вийшло пияцюги (до чого неодмінно спричинився б пункт «а»), затурканого істерика (пункт «б»), вузьколобого чинуші зі скляними очима (пункт «в») чи циніка (пункт «г»). А вже що вийшло – то вийшло… Що ж до літератури дитячої, то тут усе і простіше, і складніше водночас. У контексті «дорослих» писань мені завжди був глибоко «до лампочки» читач – я робив і роблю те, що сам хочу і що мені цікаво. Але ж рано чи пізно мусила виникнути ця спокуса – спробувати бодай трішки попрацювати «на читача». Тим паче, коли в самого трійко таких читачів… Тоді чудово усвідомлюєш, що головний принцип дитячого письменника той же, що й лікаря – НЕ НАШКОДЬ! А взагалі, дитяча література – це, на моє розуміння, «вищий пілотаж» для письменника. Якщо ти щось можеш там – то можеш і в будь-яких інших жанрах, формах чи видах. А кому ж не хочеться випробувати на собі здатність – чи нездатність – до «вищого пілотажу»…  Інтерв'ю
Книжки видавництва «Грані-Т»: |
2006—2012 Видавництво «Грані-Т»
