Пригадуєте фільм «Сам удома», отой епізод, коли Кевін у переддень Різдва слухає у храмі святкові піснеспіви, серед яких звучить і наша, українська щедрівка «Прилетіла ластівочка» в обробці Володимира Леонтовича. І хоча в старожитній Україні щедрівка була атрибутом Нового року (у знаменитій «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя уже перед ранком хтось із молоді починає замість колядки виводити щедрівку й це викликає загальний сміх), та все ж приємно, коли часточка твоєї традиції стає невід’ємною частиною світової – нехай і зазнавши невеликої трансформації.

Як слушно зазначав Микола Костомаров, «християнська релігія вирізняється тим, що вона об’єднує союзом єдинства народи, що сповідують її. Однак попри те, ви не знайдете двох народів, у яких би релігія йшла до серця однаково, без бодай найменших відмінностей, якими б не були вони спорідненими між собою за умовами характеру й життя… Ця релігійність є однією з найважливіших умов народного характеру…» А ще раніше Дмитро Туптало й Симеон Полоцький, розмислюючи про різні мови й традиції, обстоювали ідею «єдності в різноманітті» й говорили про «сладкопѣніє», яким «благолѣпотствуется».

Справді, кожен народ має власний звичай святкування Різдва Христового, і це відображає не лише фольклор, а й література, музика, театральне мистецтво. Та все ж є одна річ, яка об’єднує всіх, – віра в диво. І цим дивом є ота безмежна Любов, явлена світові в народженому маляті Ісусові, який учив нас любити ближніх своїх і ворогів своїх. Саме Любов робить людяним скнару Скруджа («Різдвяна після в прозі» Чарльзи Дікенса), а дерев’яного Лускунчика перетворює на прекрасного принца («Лускунчик, або Мишачий король» Ернста Теодора Амадея Гофмана). Вона допоможе Василькові («Ялинка» Михайла Коцюбинського) вибратися із засніженого лісу, а його рідним – усвідомити, що найбільшим подарунком до свята є саме його порятунок. Любов народить промінчик світла в душі Сашка, героя повісті Леоніда Андреєва «Ангелик». Життя передчасно зробило цього хлопця дорослим, черствим і цинічним, – але, побачивши ангелика на ялинці, він прагнутиме дотягнутися до нього, й сам стане таким дитинним і беззахисним. І нехай до ранку все мине, стече сльозами, як воскова прикраса, – та ніщо не порівняється з отією миттю щастя, подарованою Різдвом.

Ну, а що ж Кевін? Кевін, як ми всі добре знаємо, врятує всій дім – і теж зрозуміє, наскільки сильно він любить свою сім’ю, навіть старшого брата і дядька Френка.

Так, Різдво – це прекрасне свято. І, врешті, несуттєво, хто коли його святкує – 25 грудня чи 7 січня. Головне, що воно сповнює нас теплом і світлою любов’ю, які слід зберегти в серці протягом усього року. Бо все колись минає – і тільки Любов є вічною.

Катерина Борисенко,
 літературознавець

 

Читайте також:

«На Кораблі Хресному…»
Мистецтво творення свята
Про «внутрішню» людину
Органічність Шевченка


themesthemes/3633