Російська письменниця й педагог Марина Аромштам в ексклюзивному інтерв’ю «Граням-Т» розповіла про літературу для дітей і літературу про дітей, імідж письменниці-вчительки, високі помилки, сучасних дітей, українські корені, помаранчевий відтінок і легкий доторк мови.

 

 

 

 

 

Цьогоріч у видавництві «Грані-Т» вийшла друком повість популярної російської авторки Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи», яку в Росії було відзначено Великою премією Національної дитячої літературної премії «Заповітна мрія».

Окрім того, книга пані Марини перемогла в конкурсі-рейтинґу Мюнхенської молодіжної бібліотеки «Біла ворона» (цікаво, що одночасно з книгою Марини Аромштам «Білою вороною-2011» від України стала і книга «Граней-Т» – «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька).

Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю із Мариною Аромштам, записане головним редактором видавництва Оленою Мовчан.

– Якби Вам довелося презентувати себе і свою творчість українським читачам, що б Ви їм розповіли?

– Якщо трьома словами, то: педагог, журналіст, письменник. Це не за ступенем важливості, а за етапами «зовнішнього» життя. Я пропрацювала майже 20 років шкільним учителем, потім 13 років – «педагогічним журналістом» (термін Марини Аромштам,Ред.). До того ж, «усередині» цих 13 років я раптом почала писати… А ще можна подати які-небудь біографічні довідки: одну з переліком формальних досягнень (свідчення більш-менш успішної соціалізації – це для мене виявилося можливим завдяки 90-м рокам), другу – у вигляді чорного списку (звідки, куди й чому мене виганяли). Звісно, моя характеристика буде неповною без згадування про сім’ю. Мені здається, що в мене не зовсім звичайна сім’я, її буденне життя сповнене різних драматичних сюжетів. Найбільша каверза – два письменники під одним дахом. Я не знаю більше таких сімей, де могли б злагоджено співіснувати два письменники.

– Вважається, що література для дітей і література про дітей – різні речі. Чи так це насправді?

– Це абсолютно різні речі. Книги про тварин не адресовані тваринам. Книги про немовлят не адресовані немовлятам. Усе залежить від того, як писати про дітей. Мій чоловік, до прикладу, пише про дитину, про підлітка. Але адресовані ці книги дорослому читачеві. Просто в дитячих книжках часто зустрічаються герої-діти. Із таким героєм (якщо він добре зроблений) дитині легше себе ототожнювати. Але бувають дитячі книжки, де немає героїв-дітей.

– Ваші книжки – це, звісно ж, література про дітей. Разом з тим ми переконалися, що їх із задоволенням, окрім дорослих, читають підлітки і навіть малеча так званого середнього шкільного віку. А кого Ви вважаєте своїм читачем?

– Точніше сказати так: дві мої книжки – про взаємини поміж дітьми і дорослими. Принаймні, «Коли відпочивають янголи». Тому що вже у «Волохатій дитині» сюжети оповідань будуються навколо відносин дітей і дорослих із тваринами (книга готується до друку у видавництві «Грані-Т»,Ред.). Але у двох останніх книжках узагалі немає дітей. Я вирішила обманути читацькі очікування – не закріплювати за собою імідж письменниці-вчительки. Книжка «Коли відпочивають янголи» задумувалась як роман для старших підлітків. Ця книга була моїм прощальним словом школі, вона писалася навздогін тим дітям, які стали прототипами моїх героїв. Вони тоді саме закінчували школу. Але зрозуміло, що в книжці є й те, що може зачепити і дорослу людину. Взагалі, «література для підлітків» – це умовна категорія, без чітких вікових рамок. Читач зустрічається з книгою як людина з людиною. Кому цікава книга, того я і вважаю своїм читачем.

– Ідеального вчителя не існує у природі. Але якщо припустити, що він раптом може з’явитись, яким Ви його уявляєте? Чи можна зробити так, щоб у кожному вчителеві була бодай крихта від того, ідеального? Як цього досягти?

– Ніяк я його не бачу – ідеального вчителя. Я думаю, що вчителя робить «справжнім» його здатність «розвернутися» до дітей. Таких справжніх учителів я знаю. Їх досвід набагато цікавіший, ніж роздуми про ідеального вчителя. Бути вчителем – дуже складно. Ось ти заходиш у клас, ти готовий до уроку, знаєш купу всього, що потрібно і що не потрібно... Ти хочеш щедро ділитися своїми духовними набутками, але перед тобою – тридцять людей, які ще не досягли середнього людського зросту, а проте наділені індивідуальними волями. Перед тобою тридцять чужих воль, абсолютно різноспрямованих, які через зовнішні обставини опинилися з тобою в одному замкнутому просторі. Вчителем стає не той, хто багато знає і вміє, а той, хто зможе витворити з цих воль гармонію. Вся історія педагогіки «в оповіданнях» – про це: «Республіка Шкід», «Вгору сходами, які ведуть униз», «Педагогічна поема»…

Мій чоловік любить цитувати: «Нами рухає енергія помилок». Я би додала – високих помилок. Історія педагогіки побудована на енергії високих помилок. Так само й особиста історія хорошого вчителя. Я часто чула: «Вчитель не має права на помилку». Як правило, ці слова промовляють депутати, чиновники, різні активні дами з «духовних» комітетів. На відміну від них, я вважаю, що вчитель має право на помилку. Просто тому, що помилки неуникні. Фундамент навчання – спілкування. У спілкуванні ми завжди помиляємось, бо не можемо безпомильно вгадувати таємні наміри чужих воль і розуміти причини цих намірів. А отже – не можемо завжди правильно реагувати. Але дуже важливо виявляти і визнавати свої помилки. Не тому, що можна в майбутньому когось застерегти від помилок (вони нароблять своїх, «неповторних» помилок), а тому що це поглиблює розуміння навколишнього, відкриває нові можливості, робить спілкування багатогранним, підносить його у статус «складного», переводить проблеми спілкування на інший рівень.

– Ваші книжки називають художніми «посібниками з виховання дітей». А якими Ви бачите сучасних дітей? В чому вони особливі?

– Я б не хотіла, щоб мої книжки називали «посібником із виховання». Хай навіть художнім. Якщо дія відбувається в школі, а один із героїв – учитель, це не привід зараховувати книгу до посібників. Не називають же серіал «Доктор Хаус» посібником із діагностики, а «Безумців» – посібником із рекламної справи! Хотіла б написати посібник – написала б посібник, а не роман. Просто мені здається, що така оцінка применшує художню вартість книжки.

Що стосується сучасних дітей, то за запитанням про їхні «особливості» завжди стоїть інше: чи є мова, якою ми можемо вступити в діалог із «новими дітьми»? Чи є щось таке, що дозволить якщо не зрозуміти одне одного, то принаймні поставитись одне до одного з цікавістю? Вони інакші, ніж ми. Не гірші чи кращі, а саме інакші. Вони живуть в іншій реальності. Їхні батьки виживають інакше, ніж виживали наші. Ці діти грають в інші ігри, вони інакше спілкуються, інакше їдять, у них інша пластика, інша манера спілкування, інші технічні навички. І ми для них багато в чому «застарілі моделі» – з нашим досвідом, нашими книжками, нашими піснями й звичками. Але, як одного разу зазначив мій знайомий художник-графік, є картинки в книжках, які вважаються застарілими. Але потім минає ще трохи часу – і раптом з’ясовується, що це не застаріле, а старовинне. І стара картинка раптом потрапляє в іншу систему оцінок. Це я до того, що не все втрачено між нами й ними. Вінтаж знову стає модним.

– Чи знайомі Ви з Україною і які Ваші очікування від спілкування з українським читачем?

– Моя бабуся родом з України. Вона знала українську, любила співати українські пісні. Щось я запам’ятала з дитинства – такий легкий доторк до мови. Крім того, існує сімейна леґенда про мою появу на світ. Мої мама й тато два роки після заміжжя жили без дітей. А потім поїхали в Україну – в містечко Славута на Хмельниччині – до бабусиної сестри. Стояла спека, було багато-багато суниць, і вода в річці прогрілася. І начебто ця тепла українська річка й подарувала моїм батькам мене. Так що я до певної міри теж «родом» з України. Коли я підросла, мама мене возила в ті місця. Але показала мені передовсім те, що сама дуже любила: білі хатинки, що потонули в зелені, суниці й річку.

А ще я в дитинстві танцювала «український танець» у хореографічному гуртку в будинку культури. Звісно, танцювала я в костюмі: плахта, віночок. Пригадую, тоді всі дитячі концерти завершувалися сюїтою «Дружба народів». Ну й читала я різне: українські народні казки, ясна річ, Гоголя, пізніше – романи про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, «Молоду гвардію». В останній книзі, якщо Ви пам’ятаєте, розповідається про українське підпілля. Такі радянські історичні романи. Нині чимало моїх уявлень про українську історію перевертаються догори дриґом, набувають помаранчевого відтінку. Але, можливо, цей колір уже вийшов із моди в українців?

Харків для мене – місто, де жив і працював великий психолог Лев Семенович Виготський. Київ – сакральна точка на земній кулі, де історія згущується до стану матерії. Львів – місто, де повсюди леви і яке якось драматично вписане в наші сімейні леґенди…

Що стосується українських читачів, то мені просто дуже приємно думати, що мої книжки перекладені й будуть читатися в Україні. Будь-який письменник мріє про розуміння, але що за цим стоїть, пояснити не може. Я не виняток. Читач вичитує те, що хоче й може. На те він і читач.

Аромштам Марина Письменниця, педагог
  • Інтерв'ю
  • 02 листопада 2011
  • Про нас пишуть

  • Педагогічна цінність «любити дітей» — проти педагогічної професійності?

    Нещодавно завершився «Всеукраїнський конкурс на найкращий конспект уроку з позакласного читання у 5—9 класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2011—2012 н. р.». Конспекти надіслані, прочитані, переможців визначено і нагороджено, та це не кінець. Аналізувати вчительські конспекти і робити висновки стосовно професійності вітчизняних освітян взялася головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан на сторінках газети «День».

  • Марина Аромштам: «Усе могло скластися інакше, якби…»

    Книжковий портал «Буквоїд» опублікував рецензію на книгу Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи». «Тут і сімейні драми з розлученнями-коханнями й дитячими переживаннями з цього приводу, і лицарські подвиги порятунку принцес від Дреґона й жабастих, і перші кохання і залицяння «раннього пубертату», і взагалі конфлікти всіх можливих рівнів: батьків із дітьми, дітей між собою, вчителів усередині системи, самої системи проти вчителя».

  • Марина Аромштам. "Коли відпочивають янголи"

    Інколи мені здається, що найпоширенішою культурною «роздратованою» фразою є «Не лізь у душу!».

  • Рік Старого Лікаря, або Як любити дітей

    Сейм Республіки Польща одностайно ухвалив оголосити наступний рік — Роком Януша Корчака, відомого у всьому світі польського письменника та педагога. Януш Корчак —літературний псевдонім, що його взяв собі Генріх Ґольдшміт, поляк єврейського походження, лікар за освітою, який значну частину свого життя присвятив вихованню знедолених дітей, а вони за це прозвали його Старим Лікарем.

  • Пов`язані матеріали

  • Леся Воронина: «Мою книжку можна було б назвати «Товариство відважних боягузів та чесних брехунів»

    Ви помітили, що цієї осені на вулицях з’явилось багато дивних незнайомців. А чи знаєте, що серед них можуть ховатись синьоморди? Про те, як розпізнати їх серед звичайних містян та боротися зі своїми страхами розповіла в інтерв’ю «Граням-Т» письменниця Леся Воронина.

  • Володимир Єрмоленко: «Найбільше мене цікавить множинна іпостастність Беньяміна»

    Тексти, теми, образи, метафори німецького інтелектуала Вальтера Беньяміна дуже складно означити. Філософ, критик, есеїст, перекладач – «він сам був уособленням тієї реальності, в якій жив: реальності розірваної, шизофренічної, уривчастої, а тому, не прагнучи звести її до якоїсь системи, він прагнув давати слово кожному з маленьких фраґментів розірваного життя»...

  • Марія Микицей: «Коли пишу для дітей, маю знову ставати дитиною»

    Нарешті за вікном літо і кожен планує свій відпочинок, як може і хоче. Однак не варто забувати, що найкращий відпочинок позбавлений всього того, що напружувало протягом цілого року. Для тих, хто втомився від роботи та гамору міста, найкращим буде відпочинок на природі разом із сім’єю. Саме про такий відпочинок і розповіла у новій книжці «Граней-Т» письменниця Марія Микицей. Вона відчинила двері «Будинку, який умів розмовляти» і гостинно запрошує до нього всіх, хто прагне найкращого родинного відпочинку. Про улюблений відпочинок, досвід писання для дітей, дитячі першовідкриття та найкращі книги письменниця розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Граням-Т». 

  • Олесь Ільченко: «В кожного письменника є свій улюблений час»

    Він починав, як непересічний поет і перекладач, із власною інтонацією та шармом. Потім Олесь несподівано для своїх шанувальників опублікував роман «Місто з химерами» (Київ: Грані-Т, 2009) про добу архітектора Городецького, котрий за версією журналу «Кореспондент» став однією з кращих книг року. Але найменшим читачам відомий інший Ільченко - автор близько п´ятнадцяти дитячих книг. Нещодавно письменник опублікував чергову книгу - «Моя кохана К´яра» (у тих же «Грані-Т»), що викликала низку суперечливих читацьких відгуків. Не дивно, адже письменник звернув свій погляд на патологію в людських стосунках, зокрема... на збочення.

  • Відбувся Online Чат із Іваном Андрусяком

    Сьогодні, 2 лютого, з 12:00 по 12:30 на порталі «Буквоїд» відбувався чат із письменником Іваном Андрусяком.

  • «Актуальне інтерв'ю» зі Степаном Процюком вже на сайті

    На нашому сайті з'явилося нове «Актуальне інтерв'ю». На питання відповідав відомий український письменник Степан Процюк, автор трилогії про Марійку та Костика, а також книги про життя видатних дітей.

  • «Актуальне інтерв'ю» з подружжям Лапікурів

    На нашому сайті з'явилося нове «Актуальне інтерв'ю». На питання відповідало подружжя Лапікурів, Валерій та Наталя, письменників, авторів книги Валерій i Наталя Лапікури Про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського.

  • Спілкуємось з авторами!

    Від сьогодні на сайті видавництва «Грані-Т» з’явилася нова рубрика «Інтерв’ю».

  • Андрей Хадановіч: «Вкрай бракує хорошої літератури для дітлахів-хуліганів...»

    Нещодавно ми писали про зустріч з білоруським письменником Андреєм Хадановичем і презентацію його книги для дітей «Таткові нотатки», що вийшла у серії «Дитяча іронічна поезія». Пропонуємо вам ексклюзивне інтерв'ю з автором.

  • Неля Ваховська: «Мене приваблює суспільно-критичний потенціал німецької літератури»

    Нещодавно видавництво «Грані-Т» за підтримки Ґете-Інституту в Україні оприлюднило антологію сучасної німецької літератури 90-х «Вертиголов та інші політичні тварини». Книга є не лише яскравою візитівкою сучасної німецької літератури – літератури після падіння Берлінського муру, а й цікавою підставою для порівняння німецького й українського літературних процесів у добу розгортання посткомуністичних трансформацій. Ці та інші теми ми обговорюємо з літературознавцем-германістом, перекладачем, співупорядником антології «Вертиголов та інші політичні тварини» пані Нелею Ваховською.

  • Міла Іванцова: «Хочу до дрібниць уявляти те, про що пишу»

    Цьогоріч видавництво «Грані-Т» подарувало своїм шанувальникам нову книжкову серію «Дівчата зі спорту», в рамках якої з’явилися книги Олеся Ільченка, Лесі Ворониної та Міли Іванцової. Як виник задум повісті «Заради мрії» про легкоатлетку, бронзову призерку XXVII Олімпійських ігор Олену Говорову, які стереотипи вдалося подолати під час її написання, про письменницький дар передбачення і майбутні книжки, присвячені спортсменам-переможцям, — ексклюзивно в інтерв’ю «Граням-Т» розповіла письменниця Міла Іванцова.

  • Леонід Сорока: «Поезія — такий вітамін, без якого складно уявити духовне здоров’я особистості»

    Видавництво «Грані-Т» представляє свою чергову новинку — збірку віршів  «Кишеньковий дракон» російського поета Леоніда Сороки, який народився в Києві, а нині мешкає в Ізраїлі. Пропонуємо ближче познайомитися з автором цієї чарівної книжечки, який в інтерв’ю «Граням-Т» розповів про враження від українського видання, дитячу іронію, переклади «туди і назад», а також про людей, які пов’язують його з Україною.

  • Дмитро Антонюк: «Українцям бракує інформації про те, що вони мають»

    Новинка «Граней-Т» «155 польських замків і резиденцій в Україні (частина І)» зовсім невипадково з’явилася друком незадовго до Різдвяних свят. Цей путівник стане в нагоді тим, хто заздалегідь готується до свого зимового відпочинку. Допоможуть їм у цій відповідальній справі й поради упорядника книжки, затятого мандролюба Дмитра Антонюка, який в інтерв’ю «Граням-Т» розповів про роботу над виданням, стан українських архітектурних скарбів, головні правила мандрівника і про те, де можна відпочити закоханим, де гарно провести час із родиною, а де — поповнити запаси адреналіну.

  • Олександр Євтушенко: «Рок-музика – це прагнення свободи»

    Цьогоріч серія «Граней-Т» «De profundis» поповнилася музичною книжкою Олександра Євтушенка «Україна in Rock». В інтерв’ю «Граням-Т» відомий музичний журналіст розповів про те, як реагують на критику українські музиканти, музичні відкриття та розчарування, «ящик для ідіотів», можливості всюдипроникного Інтернету та культурний раціон сучасної дитини.

  • Марина Павленко: «Де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?»

    На порталі «Погляд» з’явилося інтерв’ю Лілії Демидюк з авторкою «Граней-Т» Мариною Павленко. Подаємо фраґменти цієї розмови і на нашому сайті.

  • Галина Ткачук: «Фантастика споконвіку є частиною реального життя»

    Нещодавно в серії «Сучасна дитяча проза» вийшла повість молодої письменниці Галини Ткачук «Вікно до собаки», яка здобула першу премію на конкурсі «Золотий лелека». В інтерв’ю «Граням-Т» пані Галина розповіла про те, як до неї приходять історії, чому дітям потрібна віра у фантастичне і на що слід зважати, коли пишеш для сучасних дітей.

  • Іван Андрусяк: «В есеїстиці письменник не може «сховатися» за своїми героями»

    Чому Олесь Гончар не сприйняв творчість поетів із літугруповання «Нова деґенерація», чим есей відрізняється від роману, як обираються твори для перекладу і що спонукає автора дорослих книжок почати творити для дітей? Про все це поет, есеїст, перекладач, автор дитячих бестселерів Іван Андрусяк розповів журналістці Тетяні Кроп.

  • Ольга Лагутенко: «Мистецтво не має бути одноманітним»

    Доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко говорить про злети й падіння української графіки в ХХ столітті та перспективи сьогодні.

  • Олесь Ільченко: «В Україну не тяжко повертатися. Тяжко бачити, що нічого не змінюється» (ФОТО)

    1 червня у Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини відбувся творчий вечір Олеся Ільченка, який ось уже близько року мешкає в Женеві. Письменник читав нові есеї і поезії, а також відповідав на запитання читачів, які стосувалися творчості та життя за кордоном, європейської передбачуваності, товариства ім. Карла Ліннея, швейцарської зими, корупції, молока, і, звісно, здобутків і втрат Києва. Модерувала вечір журналіст Валентина Клименко.

  • Євген Положій: «Футбол все менше стає спортом»

    Спеціально для українського видання антології «Тотальний футбол», яку нещодавно здали до друку «Грані-Т», письменник Євген Положій написав про футбольний Київ, а точніше, про київські каштани, магічні слова «Динамо» (Київ)»,  головні ворота столиці, київських тренерів та уболівальниць. Про все це зовсім скоро можна буде прочитати у книжці і почути на презентаціях збірки, а сьогодні Євген Положій розповідає читачам «Граней-Т» про своє ставлення до футболу та очікування від «Євро-2012».

  • Надія Дойчева-Бут: «У дитячій ілюстрації можна абсолютно розслабитися, дозволити собі повний ґротеск»

    Перше враження від книжки для дітей – це зазвичай враження від ілюстрацій. Якщо одного разу до рук дитини потрапила книжка з ілюстраціями Надії Дойчевої-Бут, то надалі вона проситиме батьків купити їй нову з такими незвичними, ніжними, «пухнастими» і дуже впізнаними малюнками.

  • Сергій Жадан: «На стадіоні справжніх почуттів іноді більше, ніж у повсякденному житті»

    В середині травня напередодні чемпіонату Європи з футболу у видавництві «Грані-Т» вийде книжка «Тотальний футбол» з есеями чотирьох українських та чотирьох польських письменників. «Грані-Т» починають знайомити Вас з українським авторами, які спеціально для цієї збірки написали не стільки про футбол, скільки про те, що лишається поза Грою. Першим про своє ставлення до футболу, національної футбольної збірної, автографи улюблених футболістів та очікування від «Євро-2012» розповідає упорядник антології Сергій Жадан.

  • Андрій Бачинський: «Таємничого навколо нас набагато більше, ніж зрозумілого»

    Пишучи книжки, Андрій Бачинський не лише знайомить допитливих читачів із неймовірними пригодами Остапа і Даринки, але в такий спосіб ще й виховує власних дітей. В інтерв’ю «Граням-Т» автор також розповів про те, якому відпочинку віддають перевагу в родині Бачинських, чому важливо розвивати віру дитини в загадкове, якою є участь Остапа і Даринки у творенні батькових книжок, як зацікавити дітей історією і хто стане героєм наступної книжки Андрія Бачинського.

  • Книжка, яку приготували Лана Світанкова та Оксана Лущевська

    Завжди цікаво брати до рук книжку, авторами якої є дві людини. Відразу ж у читача виникають запитання: як можна писати книжку в чотири руки? хто набирав текст, а хто вигадував сюжет? У книжки «Солька і кухар Тара-пата», яка ось-ось з’явитися у видавництві «Грані-Т» і на яку з нетерпінням чекають усі книжкові ласуни і ласунки, теж два автори – журналіст, блоґер, кулінар Лана Світанкова та письменниця Оксана Лущевська. Кому належала ідея цієї смачнючої книжки, хто тестував рецепти, хто фантазував, а хто не відходив від кулінарних приписів – відповіді на всі ці запитання та ще на купу інших відшукаєте в інтерв’ю з Ланою та Оксаною.

  • Перекладач «Чарівної ферми пана Мак-Брума» Микита Яровий: «Я смакував мовою і стилем Сіда Флейшмана»

    «Чарівна ферма пана Мак-Брума» – це напрочуд весела повість про великого оптиміста – найбільшого з усіх, якого ви тільки могли зустріти! І до того ж, неабиякого «багатія» – адже пан Мак-Брум має дружину та одинадцятеро дітлахів. Про цю дружну сімейку ми вже розповідали і неодноразово малювали разом із дітлахами на майстер-класах, влаштованих видавництвом «Грані-Т» спільно з художницею Анною Сарвірою. Маємо певність, що цих рудих макбруменят ви вже запам’ятали, тож тепер знайомтеся з дружніми «граненятами», які працювали над створенням книжки. Своїми враженнями від роботи над «Чарівною фермою» на сторінках нашого сайту вже встигла поділитись художниця Анна Сарвіра. Тепер черга перекладача Микити Ярового, який не лише зробив повість доступною для українських дітлахів, а й брав безпосередню участь у веденні перемовин з аґентом Сіда Флейшмана.

  • «Захід-Схід» знайомить з письменницею Оксаною Лущевською та її книгою із серії «Життя видатних дітей»

    Мистецько-літературний портал опублікував інтерв’ю Наталки Малетич з молодою авторкою Оксаною Лущевською про вибір і правдивість історій з життя видатних дітей. Письменниця вирішила розповісти школярам про дитинство відомого мореплавця Христофора Колумба; вченого-натураліста Чарльза Дарвіна; видавця, який першим створив книжечки спеціально для дітей – Джона Ньюбері; українську письменницю, авторку лібрето до відомих дитячих опер «Коза-Дереза» і «Пан Коцький» Дніпрову Чайку та американську журналістку і письменницю, яка першою з американців була удостоєна Нобелівської премії, – Перл Сайденстрікер Бак.

  • Наталія Пуряєва: «Всі мої герої – максималісти-романтики»

    Нещодавно популярна серія видавництва «Грані-Т» «Життя видатних дітей» поповнилася книжкою Наталії Пуряєвої про Омеляна Ковча, Івана Павла ІІ, Олександра Меня, Далай-ламу ХІV та Валерія Марченка. Всіх героїв цієї книжки, на переконання авторки, об’єднує жива віра в Бога, внутрішня «настанова жити згідно з Божими заповідями, насамперед заповідями любові». В інтерв’ю «Граням-Т» Наталія Пуряєва розповіла про джерела, з яких вона брала матеріал для оповідань, героїв свого дитинства, відповідальність дитини до самої себе і наступну книжку – про дитинство видатних дітей видатних батьків.

  • Дмитро Чередниченко: «Головне – не проґавити отого цікавенного зайчика, що сидить за кущиком і чекає

    Нещодавно у видавництві «Грані-Т» побачила світ нова книжка «Чого Волошка запишалась» про пухнастого друга людини, а точніше подругу – кицю Волошку з роду срібно-блакитних лісових мисливців, чим вона трішки пишається. Про її пригоди та про пошуки зайчика, які спонукають жити, в інтерв’ю «Граням-Т» розповів автор – відомий письменник, перекладач, патріарх української дитячої літератури Дмитро Чередниченко.

  • Казкотерапія та гармонійний розвиток вашої дитини

    Не дарма М. Реріх називав казку «шифром людської душі», а Кларіса Пінкола Естес зазначала: «У казках є засоби, які можуть виправити чи відродити будь-яку втрачену душевну пружину». Адже саме казка в тій чи іншій формі супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації і ефективному засвоєнню життєвих уроків. Казкотерапевт Катерина Єгорушкіна ексклюзивно для читачів «Граней-Т» розповідає про лікувальні властивості казок.

  • Острівець науки, затишку і порядку професора Леоніда Ушкалова

    Для тих, хто не зміг потрапити 3 лютого на літературну дискусію «Плоди читання», пропонуємо друковану версію відповідей професора Леоніда Ушкалова, автора книги «Від бароко до постмодерну», на запитання читачів про «Мою Шевченківську енциклопедію», літературних героїв, бароко і рідний Харків.

  • Олекса Білобров: «В’юном від Бердичева до Йокогами»

    «Грані-Т» продовжують знайомство з маленькими натхненниками всіх, хто разом із нами творить книги для дітлахів. Письменник Олекса Білобров має двійко левенят, – Настуню і Данилка – які всіляко надихають і спонукають до творчих роздумів, створення все нових і захопливих повістей. Знайомтеся, найменший із них – В’юн Крутько, він же Позіхану Сонько, Лех Валенса, Чіполіно та Ходжа Насреддін!

  • Той, хто вміє розкрутити цікавезну гру слів та закружляти в ній читача

    Дитячий літературний ілюстрований журнал «Кукумбер» опублікував вірші відомого поета Леоніда Сороки мовою оригіналу, а поетка та письменниця Наталія Волкова на сторінках того самого ЖЖ підготувала інтерв’ю з їх автором. Нагадаємо, що видавництво «Грані-Т» нещодавно видало збірочку «Кишеньковий дракон» українською мовою, вірші для якої переклав сучасний поет Іван Андрусяк.

  • Анна Сарвіра: «Намалювати книгу – це як створити новий світ»

    Коли до рук потрапляє книжка, проілюстрована Анною Сарвірою, відразу розумієш: із героями цієї книжки варто подружитися. Вони добрі, кумедні, винахідливі, домашні, як Мишкові миші із книжки Галини Вдовиченко, й оптимістичні, як незрівнянний пан Мак-Брум із повісті Сіда Флейшмана. Ближче знайомство із художницею підтверджує, що всі ілюстратори схожі на своїх героїв і що з Анною Сарвірою… теж варто подружитися.

about/newsabout/news/1429/